Мені днями наснилося, що я знову прилетіла до Чорногорії, якось так скоєно спонтанно і ще не знаю, де буду жити, але це мене мало турбує, я рада швидке повернення, хоча йде дощ.Я їду по дорозі Будванской рів'єри і бачу, що на морі шторм і величезні хвилі, але мені так це все подобається... Прокинулась і взгустнулось, за вікном наш черговий небачений погодний колапс - тридцять якийсь дощовий день.І вирішила, що для підняття настрою треба хоч фоточек вам трошки показати з моєї ніжно улюбленої Чорногорії.
Про те, що я якось дуже ніжно люблю Балкани, я дізналася давним-давно, коли випадково потрапила на концерт Горана Бреговича - послухала і пропала, закохалася з першого звуку і любов ця живе досі.Через невеликий проміжок часу після того концерту, я полетіла до Чорногорії і почуття моє не згасло, а стало ще більше і я пообіцяла собі, що повернуся туди обов'язково.Літо в цьому році у нас якось не вдалося, але мені пощастило, у мене 30-ти градусна спека була вже на початку травня, коли я була в Сербії, а у вересні виконала дану собі давно обіцянку і полетіла в літо на узбережжі Адріатики до Чорногорії.
Якби я вибирала країну для еміграції, я б вибрала якусь із країн колишньої Югославії, швидше за все. Коли ми зібралися летіти до Сербії, хтось поставив безглуздий питання "Навіщо ви туди летите, це ж економічно неблагополучна країна?".А мене ось цілком влаштовує економічне "неблагополуччя" Сербії і Чорногорії - нашій країні до їх неблагополуччя ще років п'ятдесят вчитися дороги будувати.До речі, єдина дорога, яка у нас не розвалюється від снігопаду та дощу - Броди-Львів-Стрий будувалася македонцями - ще одними екс югославами, колись я запитала чому так і мені відповіли, що в нашому менталітеті не закладено дотримати всю технологію.
Так, піду від політики і економіки, а то счас заведуся і до фото справа не дійде :)  
Я купила нам (мені і Наташі murnat) абсолютно дешеві тури, жили ми в Бечичах на крихітній віллі.Хто бував там, знає, що там все малесенька і розтягнуто по узбережжю.Найбільший курортне місто Будва, вона перетікає в Бечічі, потім Рафаїловічи, Мілочер, Светі Стефан, трохи далі Петровац, а за ним ще щось, що я не пам'ятаю.Відстані там смішні - при бажанні і пішки від Будви до Світи Стефана дотопалі можна. З нашої вілли до дорожнього знака "Будва" йти було хвилин 10, стільки ж до пляжу і хвилин 20-ть до Рафаїлович.
Я спеціально вибрала Бечічі, так як хотілося походити, посмотеть Будву та околиці, але приїхати на море і жити в місті було не полювання.
Ми двічі вибиралися на екскурсії - по Которської затоки і по каньйонах і національним паркам, а так шастали по околицях з заходами на пляж.
Будва абсолютно звичайний курортний городочек, з торговими центрами, базаром, річковим портом, ресторанчиками, кав'ярнями, котиками та іншими атрибутами.Місцева пам'ятка - старе місто, який зберігає тисячолітню історію.Взагалі, якщо не помиляюся Будві щось близько 2, 5 тисяч років і це одне з найдавніших поселень на Адріатиці.
Символ міста дві сплетені риби.Ну легенди та й легенди, куди ж ми без них і романтичних сюжетів.
Все, замовкаю, далі картинки, а то я счас перекажу все байки нашого екскурсовода, яка нам дісталася, і у якої цих оповідань на 10-ть годин не закриваючи рот було.
                                                     

Ось вона вся як на долоньці, а старе місто - сама крайня частина, туди ми і потопали.

Источник: lagu-lagu.livejournal.com